Головна » 2014 » Вересень » 1 » ПРОЦЕСУАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
13:51
ПРОЦЕСУАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
ПРОЦЕСУАЛЬНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Правові основи судово-медичної експертизи в Україні регулюються законодавчими актами: Законом України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року, Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року, окремими статтями названих вище Кодексів, а також відомчими інструкціями, правилами та положеннями МОЗ України щодо судово-медичної експертизи. Закон України “Про судову експертизу” визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. Систематизований звід правових законів міститься у кодексах (лат. codex – книга), які приймаються і затверджуються Верховною Радою України.
НОВИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
20 листопада 2012 року набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, який суттєво змінєю саму філософію кримінальних проваджень, акцентуючи увагу на рівноправності усіх сторін в судовому процесі, забезпечуючи широкі можливості для захисту прав громадян, максимально на ближаючись до кращих європейських стандартів у судочинстві КПК Курс відеолекцій.htm. Текст документа складається з 614 статей, які сгруповані в 11 розділів та 46 глав, частина останніх поділена на параграфи. Слід зазначити, що новий Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою 13 квітня 2012 року повністю змінює судову та слідчу процедуру. Президент України В.Янукович підписав документ 14 травня 2012 року.
Одночасно з набранням чинності нового КПК починає функціонувати Єдиний реєстр досудових розслідувань. Це єдина база даних про кримінальні правопорушення в межах нашої держави. Так, відповідно до ст. 214 КПК усі заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення підлягають обов’язковому прийняттю та реєстрації, про що слід складати відповідний протокол. На відміну від попереднього законодавчого акту, згідно з положеннями нового КПК, відразу після подачі заяви в правоохоронні органи, заявник автоматично стає потерпілим, минаючи всі стадії слідства і збору доказів, які існують на сьогоднішній день. З моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань розпочинається досудове розслідування КПК Курс відеолекцій.htm.
Криміна́льне прова́дження (також Криміна́льний проце́с) — це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів досудового розслідування, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Згідно статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України.
Завданнями кримінального провадження (стаття 2 КПК) є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і о кодесудового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Учасники кримінального провадження (стаття 3 КПК)
Учасники кримінального провадження — це особи, що беруть у ньому участь і володіють передбаченими законом процесуальними правами та обов'язками. Ними є:
1. Сторони кримінального провадження:
А. З боку обвинувачення:
- слідчий,
- керівник органу досудового розслідування,
- прокурор,
- потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК;
Б. З боку захисту:
- підозрюваний,
- обвинувачений (підсудний),
- засуджений,
- виправданий,
- особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування,
- їхні захисники та законні представники;
2. потерпілий, його представник та законний представник,
3. цивільний позивач, його представник та законний представник,
4. цивільний відповідач та його представник,
5. особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію),
6. заявник,
7. свідок та його адвокат,
8. понятий,
9. заставодавець,
10. перекладач,
11. експерт,
12. спеціаліст,
13. секретар судового засідання,
14 судовий розпорядник.
Стадії кримінального провадження
Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему.
1. Досудове розслідування.
Повідомлення про підозру — Слідчі дії — Закінчення досудового розслідування
2. Судове провадження у першій інстанції.
Підготовче провадження — Судовий розгляд — Винесення судового рішення
3. Судове провадження з перегляду судових рішень.
Провадження в суді апеляційної інстанції — Провадження в суді касаційної інстанції — Провадження у Верховному Суді України — Провадження за нововиявленими обставинами
4. Виконання судових рішень.
Досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Під час провадження досудового розслідування більшість осіб, які залучаються до кримінального провадження, набувають свій процесуальний статус (потерпілий, його представник, цивільний позивач, його представник, підозрюваний, захисник, цивільний відповідач, його представник та ін., свідок, спеціаліст, перекладач та ін.), у зв’язку з чим їм мають бути роз’яснені їх процесуальні права та обов’язки КПК Курс відеолекцій.htm.
Відповідно до статті 38 КПК органами досудового розслідування (органами що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:
1) органів внутрішніх справ;
2) органів безпеки;
3) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;
4) органів державного бюро розслідувань.
Відповідно до статті 215 КПК, досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Дізнання - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків
Кримінальним проступком буде визнаватися передбачене законом України про кримінальні проступки діяння (дія або бездіяльність), що не містить великої суспільної небезпеки, вчинене осудною особою, яка досягла на момент вчинення проступку шістнадцятирічного віку, та за яке не передбачене покарання у вигляді позбавлення волі. До категорії кримінальних проступків, зокрема, слід віднести дрібне хуліганство, крадіжку тощо. Так, наприклад, якщо особа вчиняє крадіжку, то процес досудового розслідування здійснюється у порядку, передбаченому для проведення дізнання по кримінальних проступках, а не досудового слідства по злочинах КПК Курс відеолекцій.htm.
Судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинам.
З набранням чинності нового КПК в судовому процесі будуть брати участь двоє суддів і троє присяжних Застосування "суду присяжних" буде введено при розгляді справ, пов'язаних з вчиненням злочинів, покаранням за вчинення яких є довічне ув'язнення.
Також змінюється модель ведення судового розгляду. Новим КПК вводиться домашній арешт. Передбачається, що домашній арешт може бути застосований до особи, обвинуваченому в злочині, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі КПК Курс відеолекцій.htm.
Судові інстанції:
1. Суд першої інстанції - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження;
2. Суд апеляційної інстанції - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення;
3. Суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Кримінально-процесуальний кодекс України – КПК України– систематизований законодавчий акт, що регулює порядок і зміст проведення кримінальних справ і правовідносин, які виникають при цьому. Складається з 11 розділів: розділ 1. – Загальні положення; розділ 2. – Заходи забезпечення кримінального провадження; розділ 3. –Досудове розслідування; розділ 4. – Судове провадження у першій інстанції; розділ 5. – Судове провадження з перегляду судових рішень; розділ 6. – Особливі порядки кримінального провадження; розділ 7. – Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження; розділ 8. – Виконання судових рішень; розділ 9. – Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження; розділ 10. – Прикінцеві положення; розділ 11. – Перехідні положення. Загальна частина містить положення, які визначають систему, порядок і зміст провадження кримінальних справ у цілому, що мають значення для всіх його стадій. Це, зокрема, норми про завдання проведення і органах, які його здійснюють; про його принципи; про гарантії особи в переведенні кримінальної справи; про положення, права і обов’язки учасників переведення, доказах, термінах, скаргах, відшкодуваннях. Інші розділи містять положення, які послідовно регулюють діяльність з кримінальних справ під час дізнання, досудового розслідування, передачі до суду, розгляду справ у суді тощо. Особливо необхідні для експерта 69, 101, 102, 242 та 243 статті КПК, які окремо зазначають, хто такий експерт, які особи можуть залучатись до проведення експертизи де приведені основні обов’язки та права експерта (69 ст. КПК). Особливості складання експертного висновку та його зміст відображені у 101 та 102 стт. КПК. У 242 ст.КПК чітко визначені підстави для призначення експертизи, випадки, коли вона повинна бути призначена обов’язково, а ст. 243 регламентує юридичний порядок залучення експерта.. Статті КПК не поділяються на частини. В них викладене те, що і як повинні робити певні посадові особи правоохоронних органів чи суд за законом, щоб його не порушувати. Наприклад, Стаття 238. Огляд трупа.
«1. Огляд трупа слідчим, прокурором проводиться за обов'язкової участі судово-медичного експерта або лікаря, якщо вчасно неможливо залучити судово-медичного експерта.
2. Огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, житла чи іншого володіння особи з додержанням правил цього Кодексу про огляд житла чи іншого володіння особи.
3. Після огляду труп підлягає обов'язковому направленню для проведення судово-медичної експертизи для встановлення причини смерті.
4. Труп підлягає видачі лише з письмового дозволу прокурора і тільки після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.»
Необхідність загальної обізнаності лікаря з засадами нового кримінального судочинства випливає, до слова, і зі змісту ст. 241. Освідування особи:. «1. Слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
2. Освідування здійснюється на підставі постанови прокурора та, за необхідності, за участю судово-медичного експерта або лікаря. Освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї ж статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню.
3. Перед початком освідування особі, яка підлягає освідуванню, пред'являється постанова прокурора. Після цього особі пропонується добровільно пройти освідування, а в разі її відмови освідування проводиться примусово.
4. При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров'я. За необхідності здійснюється фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Зображення, демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді і можуть надаватися лише суду під час судового розгляду.
5. Про проведення освідування складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Особі, освідування якої проводилося примусово, надається копія протоколу освідування.»
Яким би кваліфікованим і досвідченим не був слідчий, розслідуючи кримінальну справу, він не може і не повинен бути “енциклопедистом” у всіх галузях знань. Він не в змозі вирішити спеціальні питання, наприклад, фінансово-економічного, технічного, медичного чи іншого характеру. Ось чому законом, зокрема ст. 242 КПК України, передбачено, що “ Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.”, тобто процес дослідження доказів із складанням висновків. Спеціаліст, який бере участь у вирішенні певних питань, називається експертом. За ст. І Закону України “Про судову експертизу”, судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.
В якості експерта за ст. 69 КПК України може бути особа, що має необхідні знання для складання висновку з досліджуваних питань:
«1. Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
2. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого.»
У разі необхідності в справі може бути призначено декілька експертів, які дають загальний висновок. Висновок експерта для особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Слідчий чи прокурор призначають експертизу за власним розсудом, тобто коли визнають за необхідне. Проте законом (ст. 242 КПК України) передбачено фактичне обов’язкове призначення експертизи:
«1. Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права. 2. Слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо:
1) встановлення причин смерті;
2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень;
3) визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності;
4) встановлення віку особи, якщо це необхідно для вирішення питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, а іншим способом неможливо отримати ці відомості;
5) встановлення статевої зрілості потерпілої особи в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтею 155 Кримінального кодексу України.
3. Примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду.
У ст..243. «Порядок залучення експерта», йдеться, що «1. Сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. 2. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової.»
Хоча в заголовку ст. 242 КПК України не йдеться про “судово-медичну експертизу”, однак всі 5 пунктів цієї статті стосуються медицини. Звідси випливає виключно важливе значення судово-медичної експертизи як одного з видів доказів у слідчому чи судовому процесах при розслідуванні і судовому розгляді злочинів, направлених проти життя, здоров’я, волі і гідності особи.
Після проведення експертизи експерт зобов’язаний скласти документ «Висновок експерта», в якому повинен надати науково-обгрунтовані відповіді на питання слідства. Всі ці дії регламентуються стт. 101 і 102 кримінального процесуального кодексу:
Стаття 101 Висновок експерта
1. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.
2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.
3. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
4. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.
6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.
7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку.
8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.
9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.
10. Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Стаття 102 Зміст висновку експерта.
1. У висновку експерта повинно бути зазначено:
1) коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;
2) місце і час проведення експертизи;
3) хто був присутній при проведенні експертизи;
4) перелік питань, що були поставлені експертові;
5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом;
6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка;
7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.
2. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
3. Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право зазначити про них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.
Судово-медичний експерт чи лікар-експерт мають певний правовий статус, визначений нині діючим кримінальним процесуальним кодексом, зокрема у частинах. 3,4,5, 6 і 7 ст 69 «Експерт», чітко вказується, що:
«…3. Експерт має право:
1) знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження;
2) заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов’язаних із проведенням експертизи;
3) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;
4) викладати у висновку експертизи виявлені в ході її проведення відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких йому не були поставлені запитання;
5) ставити запитання, що стосуються предмета та об’єктів дослідження, особам, які беруть участь у кримінальному провадженні;
6) одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом для надання пояснень чи показань, у разі, якщо проведення експертизи не є службовим обов’язком особи, яка залучена як експерт;
7) заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
8) користуватися іншими правами, передбаченими Законом України "Про судову експертизу".
4. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків. Заява про відмову має бути вмотивованою.
5. Експерт зобов’язаний:
1) особисто провести повне дослідження і дати обґрунтований та об’єктивний письмовий висновок на поставлені йому запитання, а в разі необхідності - роз’яснити його;
2) прибути до слідчого, прокурора, суду і дати відповіді на запитання під час допиту;
3) забезпечити збереження об’єкта експертизи. Якщо дослідження пов’язане з повним або частковим знищенням об’єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт повинен одержати на це дозвіл від особи, яка залучила експерта;
4) не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати;
5) заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
6. Експерт невідкладно повинен повідомити особу, яка його залучила, чи суд, що доручив проведення експертизи, про неможливість проведення експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє клопотання особі, яка призначила експертизу, чи суду, що доручив її проведення, щодо його уточнення або повідомляє про неможливість проведення експертизи за поставленим запитанням або без залучення інших осіб.»
Крім того, а також Законом України “Про судову експертизу” та кримінальним, кримінально-процесуальним і цивільним процесуальним кодексами України. До нього належать обов’язки, права та відповідальність експерта, що складають в цілому його процесуальне становище. Якщо узагальнити викладені в різних законодавчих актах правові засади діяльності експерта, то їх можна сформулювати так. Відповідальність експерта. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. За невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків експерт може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Остання передбачена за: •відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків у суді або під час проведення досудового слідства чи дізнання (ст. 385 КК України: покарання– штраф від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до 6 міс.). Поважними причинами визнаються: хвороба, підтверджена лікарняним листком, неотримання чи несвоєчасне отримання виклику (повістки, телеграми тощо), стихійне лихо (повінь, землетрус, пожежа тощо), відсутність транспортного сполучення, інші обставини (для лікаря, наприклад, надання невідкладної медичної допомоги хворому, проведення оперативного втручання, реанімаційних заходів тощо); •завідомо неправдивий висновок експерта, поданий під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді (ст. 384 КК України: покарання – від виправних робіт на строк до 2 років до позбавлення волі на строк від 2 до 5 років); •розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, що проводила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання (ст. 387 КК України: покарання – штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років). Карно-процесуальний кодекс України передбачає обставини, що виключають можливість участі експерта в кримінальному судочинстві, тобто його відвід.
Відвід експерта – це усунення його від виконання експертизи або участі в справі. За законом відвід може бути здійснений у таких випадках: якщо експерт є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем у справі; якщо він є родичем потерпілого, обвинувачуваного, захисника, слідчого та інших осіб, що беруть участь у справі; якщо експерт знаходиться у службовій чи матеріальній залежності від учасників процесу, і навпаки, якщо учасники процесу знаходяться в такій залежності від нього; якщо виявляється некомпетентність експерта. Питання про відвід експерта вирішує особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, а в суді – суддя чи суд, які розглядають справу. Попередня участь експерта у справі в якості спеціаліста при огляді трупа на місці пригоди не може бути підставою для відводу.
Залежно від відправного моменту, мети та учасників (виконавців) розрізняють такі види судово-медичної експертизи: первісну, додаткову, повторну, комісійну і комплексну. Крім здійснення судово-медичної експертизи судово-медичний експерт чи лікар-спеціаліст можуть запрошуватися особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором для активної участі у слідчих діях: допиті певних осіб, в огляді місця пригоди, огляді трупа на місці події, у обшуку, у відтворенні обстановки і обставин події, вилученні речових доказів, ексгумації трупа тощо. При цьому лікар чи судово-медичний експерт відіграють роль фахівця в галузі медицини, допомагають, консультують слідчого з медичних питань.
Державна (посадова) судово-медична експертиза в Україні має чітку організаційну структуру і здійснюється трьома інстанціями:
І інстанція – міські, районні та міжрайонні судово-медичні експерти. Районні, міжрайонні та міські експерти міст обласного підпорядкування очолюють відповідні відділення бюро судово-медичної експертизи. ІІ інстанція – обласні судово-медичні експерти, республіканський судово-медичний експерт Автономної Республіки Крим та старший судово-медичний експерт м. Києва. ІІІ інстанція – головний судово-медичний експерт Міністерства охорони здоров’я України.
Бюро судово-медичної експертизи – державна медична установа, призначена надавати спеціальну науково-експертну допомогу органам дізнання, досудового слідства, прокуратурі та суду в здійсненні ними завдань охорони правопорядку та дотримання законності при вирішенні питань, які вимагають знань у галузі судової медицини. Бюро складається з наступних структурних підрозділів: 1) відділ судово-медичної експертизи потерпілих, підозрюваних, обвинувачуваних і інших осіб (амбулаторія); 2)відділ судово-медичної експертизи трупів(танатологічний відділ або морг) з судово-гістологічним відділенням; 3) відділ судово-медичного дослідження речових доказів (або судово-медична лабораторія). До складу лабораторії входять 4 відділення: –судово-медичної імунології, –судово-медичної цитології, –судово-медичної криміналістики, –судово-медичної токсикології; 4)відділ комісійних судово-медичних експертиз; 5)організаційно-методичний відділ; 6) відділ чергових експертів; 7) районні та міжрайонні відділення; міські відділення (міст обласного підпорядкування); 8) господарська частина (канцелярія, бухгалтерія, архів).
В Україні судово-медична діяльність регулюється такими офіційними законодавчими документами, положеннями, правилами чи інструкціями: 1. Законом України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. 2. Основами законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року. 3. Кримінально-процесуальним Кодексом України. 4. Кримінальним Кодексом України. 5. Цивільним процесуальним Кодексом України. 6. Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи МОЗ України. 7. Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. 8. Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи. 9. Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. 10. Правилами проведення судово-медичних експертиз (досліджень) речових доказів у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи. 11. Правилами проведення судово-медичних експертиз (досліджень) речових доказів у відділеннях судово-медичної токсикології бюро судово-медичної експертизи. 12. Правилами проведення судово-медичних експертиз (досліджень) речових доказів у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи. 13. Іншими відомчими документами.
Судово-медичний експерт чи лікар відіграють важливу позитивну роль при участі у певних слідчих діях. Державна судово-медична служба в Україні має чітку організаційну структуру, завдяки чому справляється з обсягом роботи і своїми обов’язками.