УШКОДЖЕННЯ  ВІД  ДІЇ  ТУПИХ  ПРЕДМЕТІВ.

ТРАНСПОРТНА ТРАВМА

Розрізняють такі види тупих предметів (за А.І. Мухановим, 2008): 1. Предмети з плоскою переважаючою поверхнею. Діюча поверхня їх більша ділянки стикання предмета з тілом, а краї знаходяться поза межами цієї ділянки: широка сторона дошки, плита, підлога відносно до голови тощо. 2. Предмети зплоскою обмеженою поверхнею: прямокутною, трикутною, круглою, довгастою, овальною, іншої форми, з харак­терним рельєфом (молоток, обух сокири, вузька сторона дошки, кас­тет тощо).

Ушкодження від них цілком або частково відобра­жають форму діючого предмета, особливості його країв чи рельєфу. 3. Предмети зі сферичноюповерхнею: гантель, гиря, круглий бруковий камінь, інші предмети у формі кулі чи її частини. 4. Предмети з циліндричною поверхнею: палиця, водогінна тру­ба, металевий стержень (шворінь), прут з круглим попереч­ником тощо. 5. Предмети з тригранним кутом: кут квадратного молотка, кут обуха сокири, кут стола, кут цеглини чи якогось каменя тощо.

6. Предмети з ребром або двогранним кутом, їх травмуюча поверхня – двогранний кут, від дії ребра якого і залежать властивості ушкоджень.

Від тупих предметів виникають певні види пошкоджень: садна, синяки, рани, переломи, розміжчення, розриви внутрішніх органів і тканин тощо. Всі вони (крім ран) властиві головним чином дії тільки тупих предметів.

САДНА (EXCORIATIONES)

Садном називається механічне поверхневе ушкодження шкіри до базального (росткового) шару чи слизових оболонок. Тонкі, лінійні, іноді переривчасті, садна називаються подряпинами. Останні можуть формуватися від дії кінця гострого предмета (голки, булавки, ножа, пера тощо). Епідерміс в місці садна відша­рований і часто відсутній. Розміри окремих саден невеликі і коливаються в межах 2-3см. Величина садна нерідко відповідає розмірам поверхні, що терлась, і довжині пройденого шляху. При ковзанні широкої нерівної поверхні тупого предмета на шкірі утворюється ряд паралельних одна одній смугоподібних саден.

На їх фоні часто можна бачити численні, однаково орієнтовані тонкі подряпини, утворені висту­паючими ділянками нерівної поверхні предмета. Це траси або сліди ковзання

Їх розташування збігається з напрямком руху предмета чи тіла. Вони характерні для волочіння тіла при транспортній травмі. Сліди від саден на лиці залишаються протягом 30 діб з моменту їх утворення, на тулубі і на кінцівках – протягом 1,5-2 і навіть 4-5 місяців. Швидше загоюються садна голови та обличчя. Не виявлена різниця в термінах загоєння саден у дорослих людей різного віку. Значення саден у судовій медицині дуже велике: 1. Садна – показник насилля над особою, дії тупого предмета, їх локалізація вказує на місце прикладання сили. Вони утворю­ються при захисті, опорі чи нападі. 2. Певна форма саден (серпоподібна, дугоподібна, смугаста) і локалізація їх в деяких місцях тіла характерні для певного виду насилля: виявлення їх навколо рота і носа свідчить про закриття цих отворів руками, на шиї – про здавлення її руками.. 3. Форма садна іноді дає змогу визначити вид тупого пред­мета, яким нанесена травма, якщо діюча поверхня знаряддя цілком чи частково відобразилась в його контурах. 4. За розташуванням лусочок, шматочків рогового шару біля кінця довгастого садна, за вільними кінцями їх, що утворюються завжди зі сторони руху травмуючого предмета і часто нахилені в про­ти­лежному напрямку, можна встановити напрямок руху пред­мета. Цьому сприяють і паралельні подряпини на фоні здертої шкіри. 5. Іноді можна визначити джерело утворення садна, якщо знайдені сторонні включення, які являють собою частинки предме­та, від якого вони виникли. 6. Садна допомагають визначити давність походження травми за ступенем вираженості процесу їх заживлення: відсутність чи наявність кірочки, її рівень розташування, зрощення з підлягаю­чими тканинами тощо. 7. Кірочка на поверхні садна, крововиливи у власне шкіру у його дні, підшкірну основу в ділянці здирання епідермісу – показники прижиттєвого походження травми. 8. Самі по собі невеликі садна відносяться до легких тілесних уш­коджень без розладу здоров’я. Більш просторі садна можуть бу­ти легкими тілесними ушкодженнями з короткочасним розладом здо­ров’я.

СИНЯКИ (ECCHIMOSES)

Синяком називається крововилив у товщу шкіри, слизової оболонки чи підлягаючу жирову основу і просвічування вилитої крові. Початковий колір синяка завжди багряний або синій. З часом колір його змінюється, синяк, як кажуть, “цвіте”.

Зміна його кольору залежить від перетворення пігменту вилитої крові та часу. Кров, що вийшла з ушкоджених судин, спочатку містить досить багато оксигемоглобіну, в зв’язку з чим синяк (як і кров) має яскраво- чи багряно-червоний колір. Діагностують синяки на підставі багряно-синього чи іншого обмеженого забарвлення шкіри в певній ділянці тіла. Супро­відними ознаками можуть бути припухлість, ущільнення тканин і болючість. Синяки знаходяться звичайно на тому місці, яке безпосередньо піддалось насиллю. В деяких випадках синяки можуть з’являтися не там, де були ушкоджені судини чи нанесені удари. Це буває тоді, коли кров у пухкій підшкірній основі має можливість розпов­сю­джуватись у сусідні ділянки або стікати донизу за рахунок власної ваги (так звані кров’яні затьоки): навколо очей при переломах черепа чи при ударі в ділянку перенісся, вздовж зад­ньої поверхні шиї, вздовж кінцівок, особливо нижніх. За рахунок цього змінюється первинна форма і локалізація крововиливів, що потріб­но враховувати при судово-медичному оцінюванні ушкоджень. Синяки і крововиливи у м’які тканини – головні показники прижиттєвості як самих, так і інших ушкоджень тупими та іншими предметами і транспортними засобами.

В судовій медицині синяки мають дуже велике значення. 1. Синяки – показник насилля і дії тупого предмета. Як і сад­на, вони часто є слідами бійки, боротьби і захисту, залиша­ючись не тільки на лиці чи руках, але й на закритих одягом частинах тіла. 2. Як правило, синяки чи крововиливи локалізуються у місці прикладання сили. Певна їх форма і величина (круглі, овальні, злиті між собою розмірами 2-3 см), а також місце розташування їх характерні для певного виду насилля: виявлення їх навколо отворів носа і рота свідчить про закриття їх руками, на шиї – про здавлення її руками. 3. Форма синяка іноді дає можливість визначити вид тупого предмета, яким нанесена травма, якщо діюча поверхня знаряддя цілком чи частково відобразилась в його контурах. 4. Колір синяків може орієнтовно свідчити про давність нане­сення травми. 5. Синяки та крововиливи в м’які тканини у вигляді згортка крові свідчать про прижиттєве походження травми. 6. Окремі синяки відносяться до легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я.Великі та численні синяки можуть супро­воджуватись короткочасним розладом здоров’я. 7. Синяки можуть симулювати трупні плями, а трупні плями синяки.

РАНИ (VULNЕRА)

Ранами називаються механічні ушкодження шкіри чи слизових оболонок з порушенням цілості усієї їх товщі і проникненням у жирову основу, іноді вм’язи чи порожнину. На відміну від саден рани загоюються з утворенням рубця.

Серед форм найчас­тіше зустрічають щілиноподібні, зигзагоподібні чи гіллясті, лінійні, променисті, Г-, Т-, Н-, X-, У-подібні, трикутні, прямокутні, клап­тикові, невизначеної форми тощо. Величина їх може бути від кіль­кох міліметрів до десятків сантиметрів;

•краї їх нерівні, часто розміжчені, іноді потоншені, з надри­вами, бувають відшаровані від підлягаючих тканин, з крово­виливами в їх товщу; 
•по краях ран майже завжди епідерміс здертий (осаднений) на різну ширину, а іноді набуває певної форми. Осаднення краю рани – надзвичайно характерна ознака заподіяння травми тупим предметом; •сполучнотканинні, судинні чи волосяні (на голові) пере­тинки між протилежними краями, найчастіше в кінцях ран.

Сполуч­нотканинні перетинки – нерідко головна відмітна ознака дії тупого предмета; •кінці ран закруглені, тупі, з надривами, іноді можуть бути гострі (в променистих ранах, при розриві шкіри тощо). Розрізняють ще видові ознаки ран від дії певних тупих предметів відповідно до наведеної вище класифікації. 1. Рани від дії тупих предметів з плоскою переважаючою поверхнею, як правило, мають зигзагоподібну, гіллясту чи звивисту форму, іноді з розгалуженнями; краї їх місцями розміжчені, з численними дрібними чи дрібноклаптиковими надривами; осад­нення шкіри навколо них частіше овальної або невизначеної форми, що за величиною може відповідати площі зіткнення ударяючої поверхні предмета із закругленою частиною тіла (наприклад, на голові). . Від дії тупого предмета з плоскою обмеженою поверхнею утворюються рани у більшості випадків невеликі (3-6 см), проме­нистої, Г-, Т-, Н-, У-, Х-подібної форми, а осаднення шкіри навколо чи в їх межах часто відображає форму та величину вдаряючої поверхні предмета (або її частину): кругле, квадратне, пря­мокутне, дугоподібне, у вигляді відкритого кута тощо. 3. Сферична поверхня тупого предмета залишає рани за формою променисті (3-5 променів і більше); здирання епідермісу (осаднення) у них круглої чи овальної форми; центральна частина ран блюдко- чи лійкоподібно заглиблена, в центрі значно роз­міжчена, потоншена, аж до утворення дефекту трикутної чи невизначеної форми, в тому числі за рахунок деякого скорочення ушкоджених тканин. 4. Предмети з циліндричною поверхнею звичайно спри­чиняють рани щілиноподібні, довгасті, причому довгота рани завжди відпо­відає осі предмета в момент удару. Осаднення шкіри по краях у вигляді смуг, ширина яких залежить від діаметра циліндра: чим він більший, тим здирання ширше. В одному чи обох кінцях рани часто утворюється по одному чи два надриви. 5. Рани від дії предмета у вигляді тригранного кута мають променисту форму (але більше, ніж 3 промені, у них не буває), іноді – пірамідальне заглиблення в центрі, осаднення у них трикутної форми. 6. Тупий предмет з ребром наносить рани щілиноподібної, іноді веретеноподібної форми, краї яких відносно рівні, звивисті, осаднені у вигляді вузької смуги, місцями здирання епідермісу може бути відсутнім. Кінці ран часто гострі або дещо заокруглені.

Значення ран. Вони є наслідками насилля, вказують на місце прикладання сили і свідчать про значний вплив тупого предмета. Недарма вонисупроводять смертельні ушкодження, зокрема вбивства. За їх властивостями можна встановити групу та вид діючого предмета, його вдаряючої поверхні. При відображенні в них індивідуальних особливостей предмета можна ідентифікувати його. За особливостями осаднення по краях рани, напрямком відшарування шматка можна встановити напрямок травмуючої сили. Ступінь вираженості процесів загоєння рани дає можливість орієнтовно визначити давність травми. Рани від тупих предметів частіше відносяться до легких тілесних ушкоджень з коротко­часним розладом здоров’я, але можуть бути і іншого ступеня тяжкості.

ПЕРЕЛОМИ (FRACTURAE)

Переломом називається повне або часткове порушення цілос­ті кістки чи хряща, викликане швидкодіючою значною силою1. Як правило, утворюються при дії на кістку тупого предмета і виник­ненні внаслідок цього таких видів деформації: згину, здвигу (зрізу), розтягнення, стиснення чи кручення. Будь-яку дефор­ма­цію можна звести до двох найбільш простих: розтягнення (або стиснення) та зсуву. В більшості випадків переломи кісток формуються при одночасному поєднанні кількох видів деформації. Довгі кістки кінцівок найчастіше ушкоджуються від деформації згину чи крутіння. За законами механіки будь-яке тверде тіло (в тому числі і кістка) починає руйнуватися в тому місці, де від­бувається її розтягнення. У судово-медичній практиці найчастіше трапляються і мають найбільше значення переломи кісток черепа. Переломи кісток черепа. Місцеві переломи черепа форму­ються в місці безпосереднього контакту тупого предмета з черепом. Їх властивості багато в чому залежать від виду тупого предмета та його особливостей. За певними ознаками місцевих пере­ломів черепа, їх сукупністю можна нерідко визначити вид травмуючої поверхні тупого предмета. Переважаюча поверхня тупого предмета спричиняє осколковий перелом у вигляді вдавленої або сплощеної ділянки, величиною 40-80 см2 і більше, круглуватої чи овальної форми . Відламки в межах цієї ділянки утворені радіальними тріщинами, які розхо­дяться від центру, де було найбільше стикання предмета із скле­пінням черепа. У зовнішній пластинці краї цих осколків нерівні, з численними відколами, викришуваннями. Межі ділянки деформації в таких випадках окреслені ще і дугоподібними, круговими тріщи­нами, які виникають від згину кістки, в зв’язку з чим краї перелому чіткі, більш рівні, прямовисні. Від удару плоскою обмеженою поверхнею тупого предмета в кістках черепа утворюються вдавлені або дірчасті переломи, які за величиною та формою цілком чи частково відтворюють контури цієї поверхні. Особливо це характерно для ушкоджень, нанесених круглим чи квадратним молотком, обухом сокири тощо. Іноді в таких переломах можуть відобразитися інди­відуальні властивості предмета, які сприяють ототожненню знаряддя травми.

При ударі предметом з обмеженою поверхнею під гострим кутом дія його на склепіння черепа виявляється нерівномірною, внаслідок чого перелом набуває вигляду сходів з двох-трьох східців, так званий терасоподібний перелом Предмети зі сферичною поверхнею в типових випадках спричи­няють невеликі вдавлені переломи кісток склепіння черепа, окреслені циркулярною тріщиною, із западанням окремих відламків і утворенням заглиблення, яке нагадує частину сфери.

ПОШКОДЖЕННЯ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ

Порушення цілості внутрішніх органів від дії тупих предметів пов’язано зі значним насиллям – ударом, особливо транспортним засобом, що рухається, здавленням тіла, падінням з великої висоти тощо. А.І. Муханов (1988) виділяє такі види ушкоджень внутрішніх органів. Забій (контузія) – ушкодження у вигляді крово­виливів різної локалізації внаслідок порушення цілості паренхіми органа при непошкодженій капсулі. Тріщина – поверхневе, лінійне, звивисте ушкодження капсули паренхіматозного органа і тонкого шару підлягаючої паренхіми. Надрив – більш глибоке, але при зведенні країв також лінійне ушкодження, яке не досягає середини органа. Розрив – ще більш глибоке ушкодження; буває неповним, коли частини органа з’єднані капсулою і тонким шаром паренхіми (менше четвертини загальної товщини органа), і повним, коли орган розділений цілком або між його частинами залишились тільки клаптики капсули. Відрив – повне відділення внутрішнього органа внаслідок розривів фіксуючих його зв’язок, судин тощо. Розміж­чення – руйнація частини внутрішнього органа з перет­воренням його тканини у кашкоподібну масу або у безліч дрібних деформо­ваних шматочків. Воно пов’язане з різким здавленням, розминанням.

ТРАНСПОРТНА ТРАВМА

Кількість автомобільного транспорту в Україні невпинно зростає, за кермо сідає все більше недосвідчених водіїв, що при­зводить до збільшення числа дорожньо-транспортних пригод (ДТП). За період незалежності (з 1991 р.) в країні було травмовано понад 1 млн. громадян, з яких більше 80 тис. загинуло. У західних регіонах смертність внаслідок транспортних пригод становить 20,6%, а в східних – 14,8%, що свідчить про недостатню якість наданої потерпілим медичної допомоги.

Ситуація на дорогах країни перебуває в напруженому стані: в середньому кожні 15 хв. відбувається ДТП, при цьому кожні 1,5-2 год. гине людина(див. навч. відеофільм). А щодоби внаслідок автомобільних травм гине 16 і отримує каліцтво 104 особи. Якщо в США на кожних 100 потерпілих в автомобільних пригодах припадає 1,3 загиблих, в Англії – 1,7, в Німеччині – 2,2, в Чехії – 4,5, то в Україні – 18, або в 4-11 разів більше, ніж у згаданих вище країнах.

Транспортна травма – це сукупність механічної дії на тіло людини частин транспортного засобу, що рухається, і утворених ним ушкоджень, які викликали розлад здоров’я чи смерть. Це визначення універсальне, оскільки, замінивши в ньому термін “транспортний засіб” на автомобіль, мотоцикл, поїзд, трактор, гужовий транспорт тощо (за виключенням літака), отримаємо визначення, відповідно, автомобільної, мотоциклетної, заліз­ничної, тракторної, гужової травми.

Для грамотного виконання функцій експерта і подання правиль­них судово-медичних висновків при розслідуванні транспортних пригод лікарю чи фахівцю треба мати певні уявлення про травму різними транспортними засобами, вид травми, механізм її утворен­ня, що треба розуміти під певними видами транспортної травми тощо.

Транспортна травма – це сукупність механічної дії на тіло людини частин транспортного засобу, що рухається, і утворених ним ушкоджень, які викликали розлад здоров’я чи смерть. Це визначення універсальне, оскільки, замінивши в ньому термін “транспортний засіб” на автомобіль, мотоцикл, поїзд, трактор, гужовий транспорт тощо (за виключенням літака), отримаємо визначення, відповідно, автомобільної, мотоциклетної, заліз­ничної, тракторної, гужової травми.

Вид травми – це сукупність механічного впливу на тіло лю­дини і утворених у неї ушкоджень внаслідок певної дії транспортного засобу, що рухається. 
   Механізм травми – це певна послідовність механічної дії транспортного засобу на тіло людини, способів його переміщення під впливом такої дії і виникаючих у тілі явищ, що призводять до утворення пошкоджень.

Наїзд – це сукупність механічної дії на тіло людини і утворених у неї пошкоджень внаслідок удару зовнішніми частинами транспор­тного засобу, що рухається.

Переїзд – це сукупність механічної дії на тіло людини і утворених у неї пошкоджень внаслідок перекочування колеса чи гусениці транспортного засобу через тіло.

Волочіння – це сукупність механічної дії на тіло людини і утворених у неї пошкоджень внаслідок протягування людини транспортним засобом, що рухається. 
   Найчастіше трапляються автомобільна (див. навч. відеофільм) , мотоциклетна та залізнична травми.

Автомобільна травма класифікується по-різному. Для практичних цілей найбільш корисний поділ її на 2 групи (А.І. Му­ханов, 1974):

 пошкодження зовнішніми частинами (поза автомобілем) і внутрішніми частинами автомобіля (всередині машини) Їх види перераховані вище.

Походження травми від дії автомашини, що рухається, як і її види, діагностують на підставі специфічних і характерних ознак.

Специфічні (або цілком певні, прямі, безперечні, безумовно достатні) ознаки – це контактні сліди, які виникають від безпосе­редньої дії конкретної частини транспортного засобу і характери­зуються певною формою, величиною чи рельєфом, що пов­торюють діючу частину, яка в момент травми стикалась з одягом чи тілом людини.

Ці ушкодження дають змогу зіставити їх з предметом, яким вони нанесені, для встановлення їх схожості. Спе­цифічність пошкоджень полягає в тому, що вони виникають і зустрічаються тільки при даному, певному виді автомобільної трав­ми і не спосте­рігаються при інших як автомобільних, так і не автомо­більних травмах. Вони формуються не часто – в 5-10% випадків. Специфічні ознаки автомобільної травми: відбиток фари, над- чи підфарника, решітки (облицювання) радіатора, гака, головки болта, протектора колеса, частини керма, заскочки поворотного скла, деталі приладової панелі тощо. Вони можуть бути у вигляді забру­днень своєрідної форми чи у вигляді ушкоджень (саден, синяків).

Характерні (умовно або сукупно достатні) ознаки – це такі ознаки, які зустрічають найчастіше при певних видах ав­томобільної травми, але можуть виникати і при дії інших засобів чи при інших обставинах. Характерні ознаки самі по собі ще не свідчать про дію автомо­біля чи його частин на потерпілого, не вказують на вид транс­порт­ної травми, проте у своїй сукупності, а також при оче­видності обставин пригоди, стають достатніми для обгрунтування експер­тних висновків. До характерних ушкодження може бути віднесене тільки в тому випадку, коли факт автомобільної пригоди з очевид­ністю випливає з обставин справи, коли механізм його утворення відповідає механізму даного виду автомобільної травми. До характерних ознак автомобільної травми належать:

•численність, обширність і різновидність ушкоджень;

•деформація частин тіла (голови, грудей, ділянки таза, кін­цівок);

•відбитки на шкірі рельєфу чи складок одягу; 
   •тріщини, надриви чи розриви шкіри від її надмірного розтяг­нення; 
   •розповсюдженість пошкоджень на дві і більше ділянки тіла; 
   •наявність забруднень і пошкоджень на двох протилежних поверхнях тіла (одягу); 
   •невідповідність по локалізації пошкоджень шкіри, кісток і внут­ріш­ніх органів; 
   •розшарування пошкоджених м’яких тканин;

•сліди тертя (протягування) тупих предметів об одяг чи тіло або одягу чи тіла об тупі предмети;

•забруднення одягу або тіла мастилом;

•нашарування або заглиблення в пошкодження частинок фарби чи скла автомашини тощо.

Характерні ознаки набувають особливої цінності при поєд­нанні їх між собою (3-4 не менше) та з специфічними ознаками.

Нехарактерні чи симулюючі автотравму ознаки – вся решта ушкоджень, які не підлягають під ознаки, описані вище. Вони не мають самостійного діагностичного значення, оскільки встановити факт автомобільної травми чи її вид  по них неможливо.

Наїзд – це фактично удар людини виступаючими частинами автомо­біля, що рухається. У більшості випадків він наноситься частинами передньої поверхні автомашини – бампером, облицю­ванням радіатора, фарою, капотом, крилом (близько 60 % випад­ків), значно рідше – боковою поверхнею машини: боковою сторо­ною крила, підножкою, кузовом (близько 30 % випадків) і рідше – задньою поверхнею: заднім бампером, кузовом, бризковиком тощо (10 %).

Механізм травми при ударі (наїзді) автомобілем може склада­тися з трьох або чотирьох фаз:

 перша фаза характеризується уда­ром пішохіда якоюсь частиною автомобіля, що рухається, друга – падінням пішохода на автомобіль, третя – відкиданням його на землю і четверта – ковзанням тіла по поверхні дороги. В кожній з цих фаз можуть виникати певні ушкодження.

Решта ушкоджень, які виникають при цьому виді травми, можуть бути або характерними, або нехарактерними. Ушко­дження внутрішніх органів, що часто формуються при ударі ті­ла автомо­білем, який рухається, частіше є результатом за­галь­ного струсу тіла і рідше прямого удару частинами ав­томашини. 
   Отже, наїзд автомобіля на людину діагностують на підставі специфічних (відбитки на одязі чи тілі обідка фари, над- чи підфар­ника, облицювання радіатора, гака, голівки болта, гайки або іншої частини певної форми) та характерних ознак (бампер-ушкодження нижніх кінцівок, ознаки загального струсу тіла, переважна односто­ронність ушкоджень, їх локальність, сліди ков­зання на підошвах взуття, ознаки падіння на площині тощо). 
   Це все ознаки наїзду з переважанням удару автомобілем. Ще виділяють наїзд зі здавленням (А.І. Муханов, 1974), для якого характерні ознаки здавлення грудей і (чи) живота (“екхімотична маска”, карміновий набряк легень), відбитки на шкірі складок чи контурів одягу, симетричні переломи ребер, кісток таза, різнома­нітні пошкодження внутрішніх органів, відсутність слідів ковзання на взутті, одязі та шкірі.

На переїзд тіла людини колесом (-ами) автомашини вказують його специфічна ознака та ряд характерних ознак. До специ­фічних слідів і ушкоджень одягу чи шкіри відносяться відбитки рельєфу протектора колеса

 Вони можуть бути позитивними, що відобра­жають малюнок виступаючих частин протектора, і негативними, що відображають малюнок його заглибин. Позитивні відбитки на шкірі можуть бути у вигляді нашарування різних речовин (пилу, бруду, фарби) або у вигляді ушкоджень (саден чи синяків). Вониза розмірами відповідають величині елементів малюнка протектора, які їх залишили.

Характерні ознаки травми, що вказують на переїзд: 
   •деформація (сплощення)  іноді -  віддчленування частин тіла;

•відбитки рельєфу чи складок одягу на тілі;

•розриви одягу, тріщини, надриви або розриви шкіри від їх надмірного розтягнення;

   •смугасті садна або синяки – смуги тиснення від коліс;

 •просторі карманоподібні відшарування шкіри, заповнені кров’ю (відео) ; 

•множинні двосторонні симетричні переломи ребер, лопаток, кісток таза (типу Мальгеня); (відео)

•численні переломи остистих відростків хребців; 
   •невідповідність зовнішніх ушкоджень внутрішнім;

•відриви, розміжчення внутрішніх органів, розриви діафрагми, переміщення органів грудей, живота, головного мозку з однієї порожнини в іншу, або витискування їх із порожнин;

•ознаки здавлення грудей та (чи) живота, інші.

Волочіння тіла діагностують на підставі виявлення численних саден переважно довгастої форми. Вони однаково орієнтовані з множинними заглибленнями на їх фоні у вигляді подряпин або борозенок, утворених від ковзання тіла по поверхні дороги. Тривале волочіння інколи супроводжується стиранням матерії одягу, гґудзиків, верху взуття, шкіри та кісток (ділянки “спи­лювання”), суцільним забрудненням одягу гряззю, зміщенням і вивертанням одягу тощо.

Специфічними ознаками травми всередині машини є відбит­ки маточини (рос- ступицы) або частини рульового колеса у вигляді дуго­подібних саден чи синяків на передній поверхні грудей, відбитки деталі панелі приладів, заскочки поворотного скла чи іншої деталі салона певної форми та відповідних розмірів. Для травми всередині автомобіля характерні: 
   •локалізація ушкоджень переважно на передній поверхні тіла; 
   •переломи груднини та передніх відділів ІІ-VІ ребер в поєднанні з ушкодженнями серця, легень, печінки;

•хлистоподібні переломи шийного відділу хребта;

  •розриви зв’язок грудинно-ключичних суглобів; 
   •численні дрібні садна і рани обличчя та тильних поверхней кистей, в глибині яких осколки скла; 
   •довгасті, поперечно розташовані садна чи рани передніх поверхней колінних суглобів або верхньої третини гомілки, інколи з переломами надколінка, виростків великогомілкової кістки;

•загнані переломи шийки стегна або проникнення його голівки в порожнину таза через зламану вертлюжну западину;

•вдавлені чи дірчасті переломи лобних або тім’яних кісток; 
   •переломи кісток лицьового скелета, зубів, відкриті переломи нижньої щелепи;

•переломи кісток нижніх кінцівок та інші.

   Всередині автомобіля ушкодження найчастіше отримують пасажири переднього сидіння або кабіни, рідше – водії та пасажири заднього сидіння легкового автомобіля. Питання про те, хто сидів за кермом в момент травми, вирішується на підставі детального аналізу пошкоджень, їх властивостей та локалізації у кожного з потерпілих.

Проводячи судово-медичну експертизу у випадках мотоцик­летної травми, треба мати на увазі ще й такі характерні дані. При мотоциклетній травмі часто гине сам водій, при ній спостерігають велику кількість легких ушкоджень, травма від первинного удару частіше локалізується в нижній і середній третині гомілок, вона ніколи не буває розташована вище тазової ділянки, не викликає відшарування шкіри, пошкодження голови і скелета завжди односторонні, не зустрічаються ознаки здавлення

Приступаючи до розтину трупа людини (див. навч. відеофільм), яка напевно загинула від транспортної (автомобільної, мотоциклетної, залізничної чи іншої) травми, треба в першу чергу оглянути одяг і взуття з метою пошуку на них специфічних і характерних слідів дії частин транс­пор­ту, а також дорожного покриття, в тому числі за допомо­гою лупи чи стереомікроскопа (операційного мікроскопа).